3 березня 2017 року відбулося експертне обговорення «Створення спеціалізованого антикорупційного суду: найкращі міжнародні та європейські практики та досвід»,організоване Програмою USAID реформування сектору юстиції «Нове правосуддя».
Експертне обговорення присвячене ознайомленню зі світовими прикладами створення і функціонування антикорупційних судів та статусу суддів цих судів; обговоренню причин створення спеціалізованих антикорупційних судів та можливих моделей їх організації; ознайомленню з досвідом Словаччини у цій сфері; обговоренню найкращих міжнародних практик й досвіду антикорупційних судів та виробленню рекомендацій для України. Від Вищої ради правосуддя участь у заході взяли член ВРП Андрій Бойко, а також начальник відділу міжнародного співробітництва секретаріату Владислав Гуртенко, заступник начальника відділу взаємодії зі ЗМІ Лариса Бардаченко.
Вітаючи учасників заходу, керівник Офісу демократії і врядування USAID/Україна Томас Вайт зазначив, що Україна зробила низку важливих кроків на шляху боротьби з корупцією, зокрема створено Національне антикорупційне бюро, Національне агентство з питань запобігання корупції, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, а нині на часі створення антикорупційного суду.
«Створення антикорупційного суду стане серйозним кроком вперед у боротьбі із корупцією в Україні. Це буде незалежний майданчик для розгляду корупційних справ без неналежного впливу. Крім того, цей суд може стати моделлю для інших судів. Отже, сьогоднішнє обговорення є своєчасним і важливим, оскільки дасть можливість визначити шляхи подальшого поступу у створенні антикорупційного суду», – сказав Томас Вайт.
Під час заходу професор Гарвардської школи права (США) Метью Стівенсон та старший радник Антикорупційного ресурсного центру U4 (Норвегія) Інституту імені Крістіана Міхельсена Софі Шютте представили результати свого дослідження «Спеціалізовані суди: порівняльний аналіз».
Софі Шютте розповіла, що для цілей дослідження автори обрали досить широке визначення: «антикорупційний суд» – це суддя, суд, підрозділ суду або трибуналу, який спеціалізується в основному (але не виключно) на розгляді справ про корупцію.
Дослідження було розпочато в 2015 році, тоді спеціалізовані антикорупційні суди існували у 17 країнах світу: Афганістані, Бангладеш, Ботсвані, Болгарії, Бурунді, Камеруні, Хорватії, Індонезії, Кенії, Малайзії, Непалі, Пакистані, Палестині, Філіппінах, Сенегалі, Словаччині та Уганді. Ще три країни – Мексика, Танзанія і Таїланд – створили спеціалізовані антикорупційні суди пізніше. Отже, на сьогодні такі суди діють у 20 країнах.
Автори дослідження розповіли, що спеціалізація суду є звичним явищем у всьому світі, а її прихильники зазвичай наголошують на тому, що спеціалізовані суди можуть сприяти більшій ефективності, часто завдяки добре налагодженим процедурам, а також вищій якості та більш послідовним рішенням у складних галузях права. З-поміж причин створення спеціалізованих антикорупційних судів виділяють три найхарактерніші: ефективність, доброчесність, компетентність.
Метью Стівенсон зазначив, що однією з найбільш поширених причин створення антикорупційного суду є занепокоєння доброчесністю, схильністю до корупції всередині судової влади, у зв’язку з чим реформатори вважають, що таким суддям не можна довірити антикорупційні справи. За таких умов створюється антикорупційний суд, більшість суддів якого зазвичай приходять не із судової системи. Водночас система добору таких суддів у більшості країн аналогічна добору суддів апеляційних судів.
Софі Шютте ознайомила учасників дискусії з організаційною структурою антикорупційних судів. «Проаналізувавши антикорупційні суди, ми розподілили їх на 4 моделі, взявши за критерій їхнє місце в суддівській ієрархії та ступінь автономності», – зазначила Софі Шютте.
Найпростіша модель – одноособовий суддя, який призначається або уповноважується на розгляд справ про корупцію у загальних місцевих судах, водночас процес оскарження рішень залишається той самий, що й для всіх інших справ.
Друга модель–спеціалізований антикорупційний суд, який має первісну юрисдикцію над справами про корупцію, а апеляційні скарги розглядають у верховному суді.
Крім того, існують антикорупційні суди змішаного типу: суд може функціонувати як суд першої інстанції при розгляді деяких (більш важливих) справ про корупцію і як апеляційний суд при розгляді інших справ, що розглядаються в першій інстанції загальними місцевими судами. Апеляційні скарги на рішення антикорупційного суду надходять до Верховного суду.
Також у світі є модель універсального паралельного суду, коли система антикорупційних судів включає як суди першої інстанції, так і апеляційні.
Водночас Метью Стівенсон зауважив: «Наше дослідження не дає можливості запропонувати кращу модель антикорупційного суду. Ми лише можемо виокремити базові питання, які треба вирішити, обираючи модель суду, зокрема місце антикорупційного суду в судовій ієрархії, його співвідношення зі звичайними судами та антикорупційними органами».
Керівник відділу захисту прав людини в Офісі Омбудсмена Словацької Республіки Павол Жілінчік ознайомив учасників обговорення із досвідом Словаччини у створенні спеціалізованого антикорупційного суду. Закон про створення такого суду прийнятий ще у 2003 році, а 2005 року суд розпочав свою роботу. Основною причиною створення антикорупційного суду було прагнення зруйнувати місцеві зв’язки, що існували між суддями, адвокатами, прокурорами та організованою злочинністю.
Антикорупційний суд був сформований із нових суддів, яким запропонували високу суддівську винагороду, особисту охорону, забезпечення їх захисту. Протягом перших років існування антикорупційного суду було досягнуто певних результатів: акумульовано спеціальні знання, розірвано деякі локальні злочинні зв’язки, успішно завершено декілька справ.
Разом із тим діяльність антикорупційного суду викликала невдоволення деяких політиків і суддів звичайних судів, у зв’язку із чим у 2009 році внаслідок конституційного оскарження був скасований закон про спеціалізований антикорупційний суд. Зокрема, основними підставами для конституційного подання були: безпекова перевірка для суддів, вимоги до якої не відповідали принципу незалежності судової влади; зависока зарплата суддів спеціалізованого суду, що було дискримінацією стосовно інших суддів; персональна юрисдикція суду щодо високопосадовців.
І лише завдяки тому, що громадськість Словаччини вийшла на вулиці з вимогою негайного відновлення цього суду, того самого 2009 року був ухвалений новий закон і створений новий спеціалізований суд. На сьогодні спеціалізований суд Словаччини складається з 14 суддів, а до складу спеціалізованої прокуратури входить 19 прокурорів. Цей суд розглядає кілька категорій справ: навмисні вбивства, економічні правопорушення, в яких фігурують суми понад 6,6 млн євро, тяжкі злочини, скоєні злочинною або терористичною групою, та злочини екстремістського характеру.
Враховуючи досвід Словаччини, Павол Жілінчік звернув увагу на важливість належного прописування в законі про спеціалізований суд питань підзвітності, незалежності, доброчесності судової влади та порадив українським колегам: «Якщо країна хоче ввести таку інституцію, як антикорупційний суд, то належна підготовка може забезпечити швидкі і сталі результати».
Підбиваючи підсумки дискусії, юридичний радник Програми USAID «Нове правосуддя» Ольга Ніколаєва зазначила: «Ми маємо оцінити співвідношення і місце антикорупційного суду та його суддів у судовій системі загалом. Очевидно, що про створення антикорупційного суду йдеться тоді, коли є відчуття, що звичайна судова система не впорається із цим викликом. В Україні відбувається судова реформа, і все, що робиться стосовно антикорупційного суду, має бути вмонтовано в судову систему. Не можна, маючи на меті створення ідеального антикорупційного суду, ставити під загрозу всю судову систему і всіх інших суддів. Усі процедури, які ми хочемо запровадити для цього суду, врешті мають стати загальними для всієї судової системи».
_03_03.png)
