Без штампа, але з правами

Українські суди дедалі частіше стикаються зі справами, у яких реальне сімейне життя роками існувало поза рамками офіційно зареєстрованого шлюбу. Чергове рішення Карлівського районного суду Полтавської області наочно демонструє: формальна відсутність штампа в паспорті не означає відсутності правового захисту.

У межах цивільної справи, розгляд якої відбувся 16 січня 2026 року, суд дослідив тривале спільне проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу, спільне ведення господарства, виховання дитини, спільну працю та вклад у покращення житлових умов. Сукупність доказів – офіційні довідки, акти обстеження, фотоматеріали, документи про реєстрацію місця проживання – дала суду підстави визнати факт фактичних шлюбних відносин, що тривали десятиліттями.

Ключовим у цій справі стало застосування статті 74 Сімейного кодексу України, яка закріплює презумпцію спільної сумісної власності майна, набутого жінкою та чоловіком під час спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Суд чітко наголосив: така презумпція може бути спростована лише належними і допустимими доказами, тягар доведення яких покладається на сторону, що її заперечує.

Водночас суд ретельно врахував і прецедентну практику Верховного Суду, зокрема щодо розмежування правових режимів майна, набутого до 2004 року та після набрання чинності Сімейним і Цивільним кодексами України. Це демонструє системний підхід до застосування як чинного законодавства, так і норм, що діяли раніше, з урахуванням фактичних обставин справи.

Особливу увагу суд приділив не лише самому факту спільного проживання, а й доказам ведення спільного бюджету, господарства, взаємних прав та обов’язків. Саме такий комплексний аналіз, а не формальний підхід, дозволив дійти висновку про наявність спільної сумісної власності на житловий будинок і визнати за кожною стороною рівну частку в праві власності.

Визнання відповідачкою позову лише підтвердило відсутність спору щодо фактичних обставин, однак не зняло з суду обов’язку перевірити наявність законних підстав для задоволення заявлених вимог. Цей підхід ще раз підкреслює: навіть у разі згоди сторін судове рішення має ґрунтуватися виключно на законі та доказах.

Суспільне значення цього рішення полягає в утвердженні принципу справедливості та правової визначеності. Воно слугує важливим сигналом для громадян: держава визнає й захищає реальні сімейні відносини, якщо вони підтверджені фактичними обставинами та доказами, а не лише формальним статусом.

Зокрема, ухваленим рішенням встановлено юридичний факт проживання сторін однією сім’єю без реєстрації шлюбу, що зумовило виникнення у позивача правового режиму спільної сумісної власності на спірне майно. Як наслідок, за позивачем визнано право власності на ½ частину житлового будинку, що забезпечує належний судовий захист його майнових прав та законних інтересів.

Прес служба суду